У нашому промисловому регіоні в минулому сторіччі народився один з найкращих заводі, що спеціалізувався на виробництві кабелів. Під час радянської влади “Азовкабель” став головним підприємством у всьому союзі. А з відновленням незалежності України боровся зі складними фінансовими кризами, отримавши визнання від уряду, як промисловий об’єкт стратегічного значення для економіки й безпеки. Про історію появи та становлення заводу у різні часи та яке сьогоднішнє становище підприємства — читайте далі на zaporizhzhia.name.
Історія появи та становлення в радянські часи заводу
Відштовхуючись від історичних джерел стає відомо, що бердянський завод з’явився у далекому 1948 році. В тому періоді якраз був впроваджений закон, який мав на меті відродити та розвинути народне господарство союзу радянських соціалістичних республік. Внаслідок цього у Бердянську через три роки вже працював промисловий об’єкт, що швидко став одним з головних підприємств тут. У 1956 році, “Азовкабель” ініціював спорудження комплексу водопостачання для потреб жителів міста й особистої експлуатації. Тоді вдалося побудувати: водосховище на місцевій річці Берда загальною площею понад 35 кілометрів, два 25-кілометрові водогони добовою потужністю 28—30 тисяч метрів. У 1960 році, у вищезгаданому топонімі відкрили філію запорізького науково-дослідного інституту трансформаторобудування й високовольтної апаратури. Об’єкт в той період експлуатувався у виробничій колаборації із “Азовкабелем”. У підсумку, завод став одним з провідних підприємств кабельної продукції по всьому Радянському союзі. Попри часи в якому функціонував завод — тут було діяла спеціальна система, яка автоматично керувала підприємством. У 1978 році головна продукція місцевого бізнесу становила: морські, залізничні, польові, силові, контрольні й шлангові кабелі, кабелі дальнього зв’язку, а також освітлювальні проводи й шнури.
На початку дев’яностих бердянський завод створив продукції на десять мільйонів карбованців, яка тоді постачалась до сорока країни світу. Загалом у 1990 році керівництво Радянського Союзу помітивши активність українського промислового заводу вирішила дати зелене світло на масштабування підприємства. Однак урочисті обіцянки, щодо побудови додаткових потужностей виробництва п’ятнадцяти тисяч кілометрів кабелю зв’язку для залізниць на рік — залишились у повітрі.
На щастя, радянська влада визнавала талановитих працівників “Азовкабелю”, оскільки таких завжди тут було вдосталь. Зокрема, Ганна Шило-Дойнова, яка 1974 році здобула відзнаку Героя Соціалістичної Праці.
Діяльність заводу за часів незалежності України та екологічний аспект
Коли Україна відновила незалежність, процес перебудови нової держави погано вплинув на бердянський завод — настала фінансова криза. Довелось працювати неповний робочий день через брак коштів. У березні 1995 року уряд країни вніс “Аазовкабель” до списку підприємств загальнонаціонального значення, які не підлягали приватизації, а в 1997 до переліку промислових об’єктів стратегічного значення для економіки й безпеки України. У 2002 році стартує відродження видатного заводу, і вже на початку 2005 року, він входить до переліку найбільших підприємств міста. Здавалося, що ось “Азовкабель” поверне свою колишню славу, однак внаслідок кризи 2008 року — все пішло шкереберть. Наприкінці 2009 року з великою кількістю непогашених боргів “Азовкабель” розпочав процес свого банкрутства. У липні 2012 року було розпочате кримінальне провадження щодо керівника санацією заводу, внаслідок дій якого, в період від кінця листопада 2010 року до початку березня 2012 року, підприємство втратило майна на суму майже 4,9 мільйона гривень.
Зникнення заводу по виготовлення кабелів з промислової мапи України, це болюча втрата не тільки для економічного ринку, а й для екологічного балансу. Оскільки, “Азовкабель” був у когорті тих підприємств, які становили найменший обсяг забруднення повітря в регіоні за останні десять років. Це, звичайно, можна віднести до того, що промисловий об’єкт просто не експлуатувався так активно, бо вже шов до свого логічного кінця. Крім того, сприяло цьому напрямок діяльності заводу, адже та ж, металургійна та інші галузь такого штибу, найбільше шкодили навколишньому середовищу.
