Бджільницьке ремесло вважається однією з найдавнішої діяльності сучасних жителів Запорізької області. Наслідувавши від своїх предків поточну справу, запоріжці стали майстрами бортництва й за межами регіону, а потім заявивши про себе на весь світ. Однак мало хто знає історію появи та становлення цього ремесла: як скіфи, а потім запорізькі козаки займалися бджільництвом, цікаві факти, чому Мелітополь називають “медовим містом” — читайте далі на zaporizhzhia.name.
Медове місто: хто першим почав займатися бортництво у нашому регіоні?
Відштовхуючись від історичних джерел, місцеві фахівці відзначають, що бортництвом займалися тут ще в період скіфського панування. Для одних з найдавніших наших предків, це було традиційне ремесло. Скіфи вирощували бджіл, добували мед, і продавали віск і солодкий напій золотого кольору на тогочасних базарах. Давньогрецький історик Геродот подорожуючи також зазначив у своїх записах про активну залученість всіх жителів південних частин Причорномор’я у бортництві.
На території Запорізької області знаходили стародавню скіфську пряжку із зображенням бджоли — її знайшли у могилі скіфського бджоляра. Ці та ще багато інших історичних артефактів, які підтверджують, що вже тоді предки запоріжців вирощували бджіл, зберігаються в єдиній в Україні музейній експозиції про мед Мелітопольського краєзнавчого музею.
Загалом саме мелітопольський район Запорізької області має найбільш розвинену медову діяльність. Все через те, що саме тут скіфи вперше розводили бджіл та добували мед. До слова, однойменна назва топоніма була створена від давньогрецьких слів “мелітос” — “мед” і “поліс” — “місто”.
Як запорізькі козаки продовжили справу скіфів?
В середньовічні часи до Запорізької Січі емігрувало багато старих та кволих козаків. Тут вони намагалися якимось чином знайти себе та слушну їм справу, тому якось вирішили присвятити час на вирощування фруктів, а згодом і бджільництву. Що в майбутньому переросло у невіддільну частину рутини козака. Тому середньовічних предків сміливо можна вважати послідовниками медової діяльності давніх скіфів.
Загалом, бортництво має таку назву через те, що, в часи “запорізьких лицарів” дикі бджоли роїлися природним способом у дуплах дерев, які звалися бортями. А саме бджільництво розвивалося на Січі, швидкими темпами – з хаотичного воно перетворювалось на стійлове. На козацьких зимівниках вирощуванням та добутком меду займалися вже певні прошарки людей. Бджіл утримували не в природних дуплах, а в штучно виготовлених дуплянках, або колодах. Їх майстрували із кругляків дерев, видовбуючи чи випалюючи спеціальну порожнину для бджіл і отвір для догляду за ними. Пізніше, для надійності та зручності збирання меду почали вирубувати борті та зносити їх в одне місце. Саме так виникли перші пасіки.
Тонкощі цього ремесла визначав час в який предки жили. Наприклад, особливостями можна вважати ритуал віруючих козаків — вони молилися святим іконам перед тим, як почати працювати з бджолами. В сучасні дні навіть є повір’я, що не можна братися за справу не тільки з брудними руками, чи одязі, а і з нечестивими думками на душі. Козаки поклонялися святим Зосима та Саватій, яких вважали першими, хто приборкав бджіл і навчив інших як правильно займатися бортництвом.
Бджільництво нашим предкам сталося в пригоді, адже мед та віск тоді був одним з головних товарів у торгівлі. А також козаки: готували їжу зі стільників, з меду напої, а з воску робили свічки. В ті часи не було такого чоловіка на Січі, який у поважному віці не займався б вирощуванням бджіл. Більш того, коли вони відчували, що підходить кінець їхнього життя, залишали усі обов’язки та господарство на дітей, і віддалялися на пасіку, ніби в монастир. Зокрема, відомий кошовий отаман — Іван Сірко, теж займався бортництвом у нашому регіоні на власній пасіці в Грушівці, де і закінчив дні свого легендарного життя в 1680 році.
