Неподалік Запоріжжя знаходиться колишнє шахтарське місто — Степногірськ. Тут у двадцятому столітті було побудовано найбільший в Європі гірничо-збагачувальний комбінат, де свого часу місцеві жителі добували корисні копалини в п’яти шахтах, проте в якийсь момент вони виявились нікому не потрібними. Про історію однієї з найвідоміших закинутих шахт Запорізької області: як з’явилися тунелі, чому закрили підприємство і до чого тут Кучма, сучасний стан — читайте далі на zaporizhzhia.name.
Коли та де з’явилась шахта?
24 березня 1967 року було перейменовано селище Сухоіванівка на – Степногірськ, яке почало вважатися селищем міського типу. Все через те, що тут виявили родовища марганцевої руди, а тому стартувало будівництво Таврійського гірничо-збагачувального комбінату. На той час у Радянському Союзі було поширеним явищем агітувати гірників з інших міст переїжджати працювати та жити на місці — таке собі гірниче місто. До пропаганди залучали тодішні впливові засоби масової інформації — газети та листівки. Притягувала робітників навіть сам мальовничий степ, хоч найголовнішим аргументом все ж, звичайно, були перспективи у зарплатні та особиста домівка — їх тоді називали “котеджами”. Простих шахтарів заселяли до одноповерхових будинків, а керівників у двоповерхові, так звані — “особняки”.
Влітку 1980 року було побудовано п’ять шахт, що, власне, і стало початком одного з найбільших в Європі гірничо-збагачувальних комбінатів. Також того року вже вдалося із підземелля підняти наверх першу вагонетку марганцевої руди. Генеральний план забудови міста Степногірськ мав на меті розширити його кордони аж неподалік Василівки. Створення понад десяти мікрорайонів з сімдесяти п’яти тисячним населенням. Тут в ті часи було важко підшукати місцевого який або працює, або колись працював на Таврійському ГЗК. В програмі проєктування було ще багато всього, що повинні були реалізувати, проте у 1995 році очільники держави неочікувано для 75-тисячного гірничого міста — вирішили закрити шахту.
Чому шахту закрили та сучасний стан?
“На прикладі Таврійського гірничо-збагачувального комбінату ми навчимося безболісно закривати нерентабельні підприємства”, — з таких слів Леоніда Даниловича Кучми, стартувало у березні 1995 року, закриття шахти у Степногірську. Політик тоді особисто завітав до шахтарського міста, де власне і пролунала вищезгадана фраза, яка багатьом запам’яталась на все життя. Всі жителі населеного пункту були нажахані, бо їх лишили не лише роботи, а і самого міста. Людям довелося покидати місце де народилися, велика кількість сімей розпалося внаслідок всього цього. З трьох мільйонів тонн на рік, які мали б видобувати у місцевих шахтах вдалося добути лише — сто десять тисяч тонн на рік.
На прикладі Таврійського ГЗК тодішня влада хотіла задати планку правильного закриття “таких проєктів” — це їм вдалося, проте лише де-юре. Себто, вони доручили справу Міністерство промислової політики, яке тоді взяло на себе “безболісне закриття нерентабельних підприємств”. Комбінат ліквідували, з державного бюджету виділили 8 мільйонів гривень, на: газопостачання, водопостачанням та побудову нового підприємства. Все це мало на меті збереження — міста Степногірськ. Однак в реальності селище з однойменною назвою без газу і комбінату, так тих коштів не отримало. Аби врятуватись від голодної смерті, тутешні знаходили роботу неподалік поселення — у Запоріжжі або у Василівці тощо. У 1998 році шахту та усі її стовбури (горизонтальний та вертикальний) затопили назвавши це “мокрою консервацією”, проте обіцяли, що у 2023 році — почнеться процес “розконсервування”. Загалом колишні працівники шахти впевнені в тому, що тоді її лишили праці не через нерентабельність, а внаслідок того, що у Марганці якраз будувався схожий проєкт, якому треба було “допомогти”.
Сучасний стан шахти залишає бажати кращого. У 2019 році кореспонденти державного видання “УКРІНФОРМ” на власні очі споглядали тунелі у закинутому комбінаті. В ті дні там була відкрита одна будівля, яка не охоронялась, внизу журналісти мали змогу спуститися аж на 180 метрів — далі їх зупинила вода. В той період місцеві ЗМІ повідомляли, що підземелля аварійне і наслідки завалів можуть спричинити забруднення води у регіоні. Оскільки шахтне озеро безпосередньо з’єднано з водоносним горизонтом Запорізької області. Очільниця Степногірська тоді про це звітувало Міністерству екології, але без результативно.
