Солодкі гроші: як мелітопольська черешня змінила регіон і збагатила селян 

Однією з візитівок Запорізького регіону і чи не головна годувальниця самого Мелітополя є “пташина вишня”(саме так перекладається назва цієї солодкої ягоди). Щорічно понад 70-80 тонн черешні продукується в Україні, близько чверті – родом з Мелітополя. На рубежі століть нашу черешню імпортували в Париж. На її плодах спеціалізуються місцеві професійні господарства, реалізуючи як саму черешню, так і саджанці, без цієї культури не обходиться жодна земельна домашня ділянка. На ринках солодкий ранній вітамін довго не затримується, а тому “досвідчені” продавці часто видають за мелітопольську черешню товар з інших регіонів. Однак при всьому цьому мало хто знає про минуле “пташиної вишні”: завдяки кому та яких обставин наш край став “Черешневою столицею”, як селяни здогадалися заробляти на цьому, яким чином ягода опинилась у Парижі – читайте далі на zaporizhzhia.name.

“Черешнева столиця України”: з чого все починалось?

Наприкінці XIX століття мелітопольська земля була мало придатною для життя. Спека влітку. Морози взимку. Виснажливе безвітря, що змінювалося тривалими штурмовими східними та північно-східними вітрами, які підіймають над розораним степом хмари пилу. А ще відсутність чистої питної води та взагалі повсюдний дефіцит будь-якої води. Плюс – безплідні піски, які залягають на значній території й через які наш край колись навіть називали «Маленькою Сахарою». Так виглядав Мелітополь всього-на-всього декілька сторіч тому. Під час радянської диктатури сюди засилали революційно налаштованих представників інтелігенції. Через безрезультативну працю та убогу їжу, тут люди масово страждали від авітамінозів, а посушливі роки – від цинги. 

Хто та як змінив наш регіон?

Депресивний період для наших земель тривав аж до появи  Філібера і Корвацького – обидва якось втекли з Франції до запорізького регіону. Ці дві постаті дали засоби та знання, що дозволили мелітопольським селянам змінити до невпізнання землю і почати перетворюватися на край, який у майбутньому гордо мати назву: «Черешнева столиця України». Далекий родич угорського короля і нащадок гугенотів вписали свої імена в історію Мелітопольського краю, як постаті, які дали поштовх до розвитку цих земель, і життя багатьох поколінь. Тут один став відомим землевласником, що спеціалізувалися на торгівлі зерном і розведенні тонкорунних овець – Луї Анрі Філібер, а інший лікар з народовольськими поглядами – Андрій Корвацький. Перший був меценатом, другий – ентузіастом-лікарем, який намагався полегшити життя мешканців Таврійських степів. Він навчався у найкращому медичному навчальному закладі Російської імперії – Санкт-Петербурзької медико-хірургічної Академії, але його виключили через його “революційні погляди”. Вислали зі столиці, позбавили права вступу до вишів країни й проживання в університетських містах. Тому вищу освіту довелося здобути у Німеччині, але вже після повернення до нашого регіону Корвацький був призначений на посаду земського лікаря у Мелітополі. На цей раз ніхто не перешкоджав добрим намірам лікаря – він мав освіту, яка дозволила йому не тільки оцінити природні особливості посушливого краю, а й вплив на здоров’я і життя людей, тому взявся одразу за поліпшенням умов життєдіяльності наших предків.

Андрій Корвацький дослідив зв’язки захворюваності населення з низькою якістю води та дефіцитом вітамінів, що дало поштовх для геологічних шукань, аби віднайти плодючий ґрунт. Це призвели до появи перших артезіанських свердловин – провісників зрошувального землеробства. Завдяки їм селяни почали розвиток садівництва на мелітопольських землях за рекомендацією Корвацького. 

Роль Луї Анрі Філібер також не остання у цій історії, адже перші саджанці фруктових дерев, зокрема й черешні, привіз у степи Приазов’я саме – Філібер. Він приглядів їх за кордоном, коли був на одній із сільськогосподарській виставці. А вже подальшим вивченням можливості забезпечити населення вітамінами, і вирощуванням у мелітопольському регіоні плодові дерева, зайнявся Корвацький. Після смерті його поховали в Мелітополі на території посаджених ним садів, які у народі потім назвуть “садами Корвацького”.

Як селянам вдалося вирощувати черешню у посушливому регіоні, до чого тут льодовиковий період?

У північній частині Мелітополя селяни почали висаджувати свої перші дерева, на землі, яка у майбутньому буде відома як «Дача Філібера». І саме дерево черешні на цих піщаних ґрунтах показала себе найпродуктивніше, ніж жодна інша культура. За словами місцевих дослідників тих часів, феномен стався завдяки унікальності ґрунтів на цій території. “Похований чорнозем” – таку назву має незвичне явище, яке утворилося, під час танення льодовиків, що дійшли до наших широт у льодовиковий період. Шар приблизно 70-90 сантиметрів піску, під яким ховається близько півтора метра найродючішого чорнозему для теплолюбної черешні виявився ідеальним: дав живлення її корінню на глибині, і забезпечив теплом користуючись верхнім шаром, що легко прогрівається і пропускає вологу. Саме цей особливий ґрунт північної частини міста забезпечив черешні той унікальний смак, який більше практично ніде не формується. Тут і зародилася славнозвісна мелітопольська черешня.

Як ягода вплинула на здоров’я місцевих, яким чином опинилась у Парижі?

Наші предки взялися за садівництво цього плодючого дерева не на жарт, уже за кілька років мелітопольську черешню навіть почали експортувати за кордон. Зокрема, у Францію, куди за відсутності холодильників селяни доставляли ягоду в бочках зі спеціальним розчином. У Парижі довгий час навіть працював спеціалізований магазин з продажу саме нашої мелітопольської черешні. Фото: snim.netФранцузам дуже сподобалась ягода із запорізького регіону, а для самого Мелітополя дерево черешні стало рятівним. Черешня дозволила “вбити одразу двох зайців”: по-перше, висаджені на піщаний ґрунт дерева зупинили рух мелітопольських пісків, які доставляли місцевим мешканцям чимало бід, а, по-друге, – це забезпечило населенням смачними та корисними плодами. З часом це призвело до того, що черешня з’явилася практично у дворі всіх місцевих жителів, що справило дуже цілющий вплив на стан здоров’я населення. Люди отримали доступ до вітамінів, яких раніше їм було замало.

Мелітопольська черешня, яка стала відома не тільки у нашому регіоні, а й у Європі, зі звичайних селян зробила їх заможними панами. Разом із цим виникло багато спекуляції серед “досвідчених” торговців “пташиною вишнею”, які продають ягоду з інших регіонів під назвою “мелітопольська”. Варто пам’ятати, що Мелітопольська черешня – це не окремий сорт, хоча у назві кількох сортів черешні дійсно присутнє слово «мелітопольська». Загалом таких сортів – 44, і усі вони внесені в Державний реєстр сортів рослин, придатних для поширення в Україні, з яких 3 вже багато років районовані та вирощуються також у Молдові та інших сусідніх нам країнам. Однак, саме у нашому регіоні виникли такі сорти, як «Рубінова рання», «Валерій Чкалов», «Мелітопольська чорна», «Великоплідна», «Талісман», «Казка», «Анонс» і безліч інших, які не потребують представлення.

Фото: Александр Медведев

Get in Touch

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.